Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані:
• вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;
• подавати до державних податкових органів та інших державних органів, відповідно до законів, декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів);

Нижче наводимо основні положення системи оподаткування, що існує в Україні. Профільним законодавчим актом у цій галузі є Закон України «Про систему оподаткування» № 1251 від 25 червня 1991 р. (з того часу змінювався 36 разів).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування», під «податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування».
Принципами побудови системи оподаткування (ст. З Закону України «Про систему оподаткування») є:

Податки — це плата за життя в цивілізованому суспільстві. Жодна людина не любить їх платити, але всі хочуть ходити безпечними нічними вулицями, отримувати в похилому віці належну пенсію та інші соціальні послуги від держави. Тому всі країни світу намагаються знайти компроміс між небажанням платити та бажанням отримувати. Шукає такий компроміс і молода українська держава. Колишня (радянська) система оподаткування в нові реалії не вписується, а системи країн з давніми демократичними традиціями ще не підходять: там ставки податків вищі, а грошей зі скарбниці крадуть значно менше. Тому Україна шукає свій шлях: іноді вдало, іноді — не дуже (останнє трапляється частіше).

Цей вид страхування передбачає відшкодування вартості медичних послуг, наданих у результаті нещасного випадку та раптового захворювання, а також інших послуг, визначених договором страхування, що виникли під час перебування особи за кордоном.
Страхування проводиться за такими видами:
1) медичні витрати;
2) нещасні випадки;
3) багаж;

Добровільне медичне страхування має на меті забезпечити Страхувальникові (застрахованому) гарантії повної чи часткової компенсації страховиком додаткових витрат, пов'язаних аі зверненням до медичної установи за послугою, яка надається згідно з програмою добровільного медичного страхування.
Програми добровільного медичного страхування розрізняються між собою залежно від переліку медичних послуг (наприклад, у разі стаціонарного лікування або виклику лікаря додому); контингенту застрахованих (послуги дітям або Дорослим); переліку медичних установ, що їх пропонує страхова організація для виконання програми добровільного медичного страхування; вартості послуг, що надаються.

Страхування майна є видом добровільного страхування. При Страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах Вартості майна за цінами й тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.
Найбільш поширеним наразі є страхування автомобільного транспорту. Цей вид страхування є обов'язковою умовою отримання кредиту для придбання автомобіля. Як правило, банки вимагають страхувати авто за правилами «повного КАСКО». Ці правила передбачають такі страхові випадки:
• пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин (у тому числі фар, дзеркал, стекол) унаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

З 1 січня 2005 року набрав чинності Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який установив обов'язок власників транспортних засобів страхувати свою відповідальність за можливу майнову шкоду: «Цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі — обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України» (преамбула Закону).

Договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій визначеній у договорі страхування страхувальником особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону України «Про страхування»).
Договір страхування укладається в письмовій формі. Він може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недотримання письмової форми договору страхування, відповідно до ст. 981 ЦК, такий договір є нікчемним (абсолютно недійсним).