Споживання товарів і послуг безпосередньо залежить від того, як споживач ідентифікує особу, яка ці товари виробляє (надає послуги). Для ідентифікації виробника існує багато засобів, та лише деякі з них отримали охорону держави: знаки для товарів і послуг, фірмове найменування та найменування місця походження товару.
Почнімо зі знаків для товарів і послуг (товарні знаки). Регулювання відносин з приводу товарних знаків здійснює Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та низка міжнародних актів (Мадридська угода про реєстрацію знаків 1891 p., Женевський договір про закони щодо товарних знаків 1994 р. та ін.).
Відповідно до закону, знак — це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Отже, основне призначення знаків — давати споживачам можливість відрізняти однорідні товари різних виробників. Охорона може бути надана таким видам знаків:
1. Словесні знаки. Ці знаки вживаються у вигляді слів або сполучення літер. Крім того, зовсім не обов'язково, щоб ці слова мали певне значення: це можуть бути абревіатури, набори літер, що не мають ніякого сенсу.
2. Зображувальні знаки. Цей вид знаків виступає у вигляді графічних композицій на площині. Слід зазначити, що цей вид знаків є найпоширенішим. Він дає найбільший простір для фантазії дизайнерів і породжує іноді дуже оригінальні знаки.
3. Об'ємні знаки. Об'ємні знаки складаються з фігур або їх композицій у трьох вимірах.
4. Звукові знаки. Набору різних звуків у відповідній послідовності також можна надати охорону. Наприклад, деякі виробники музичних інструментів реєструють як знак унікальні звукові палітри своїх витворів.
5. Знак у вигляді запаху. Такі знаки найбільше притаманні парфумерній промисловості.
6. Світлові знаки.
7. Поєднання кольорів.
8. Невидимі знаки (наприклад, знаки, які можна розпізнати лише на дотик).
Тепер розгляньмо процедуру отримання відповідного охоронного документа — свідоцтва України на знак для товарів і послуг.
Перш за все необхідно скласти відповідну заявку, форма якої затверджується Державним департаментом інтелектуальної власності. Заявка повинна містити:
• заяву про реєстрацію знака;
• зображення знака, який заявляється;
• перелік товарів і послуг, згрупованих за МКТП, для яких заявник просить зареєструвати знак;
• документи, що додаються до заявки.
Слід додатково зупинитись на поясненні, що означає абревіатура МКТП і як її використовувати. МКТП, тобто Міжнародна класифікація товарів та послуг, була затверджена Ніццькою конвенцією від 15 червня 1957 р. Ця конвенція також розділила товари і послуги на класи. Для того щоб подати відповідну заявку, треба визначити, для яких товарів і послуг призначений знак. Після цього необхідно визначити відповідні класи МКТП і згрупувати їх у заявці в порядку зростання. Необхідно відзначити, що від кількості зазначених у заявці класів залежить обсяг охорони, що надаватиметься в майбутньому: більше класів — більше охорони.
«Укрпатент» фіксує дату подання заявки. Вона має велике значення, адже з неї починають діяти права, що випливають зі свідоцтва.
Спочатку подані документи проходять формальну експертизу на їх відповідність до вимог закону. Після цього розпочинається кваліфікаційна експертиза, термін проведення якої не обмежений. З особистого досвіду: експертиза може тривати більше трьох років. Якщо за результатами кваліфікаційної експертизи заявки буде визначено, що позначення відповідає умовам надання правової охорони, заявнику надсилається рішення про реєстрацію знака. В іншому випадку заявнику надсилається рішення про відхилення заявки.
Протягом трьох місяців з моменту отримання рішення про реєстрацію знака заявник повинен сплатити відповідне мито, і після цього йому видають свідоцтво. Свідоцтво дає його власникові виключне право користуватись і розпоряджатись знаком на власний розсуд — продати його, передати у строкове користування або заповісти. Використанням знака визнається застосування його на товарах і при наданні послуг, для яких його зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з уведенням зазначених товарів і послуг у господарський оборот.
Строк дії свідоцтва на знак становить 10 років від дати подання заявки і продовжується за клопотанням власника свідоцтва, поданим протягом останнього року дії свідоцтва, щоразу на 10 років.
Закон встановлює додаткові обмеження для власників знака, а саме: власник знака повинен використовувати його на території надання захисту. А якщо ні, то будь-яка зацікавлена особа може звернутися до суду з позовом про дострокове припинення свідоцтва на знак.
Підприємства можуть володіти та користуватись кількома або багатьма знаками для товарів і послуг, для того щоб відрізняти свої продукти від подібних продуктів конкурентів. Але підприємствам також необхідно виділяти себе серед інших підприємств. Для цього служить фірмове найменування. Яскравим прикладом тут може бути транснаціональна компанія «Проктер енд Гембл», яка володіє багатьма відомими знаками для товарів, однак додатково ідентифікує своє найменування. Донедавна цей вид ідентифікації виробників товарів і послуг зовсім не був унормований чинним законодавством України. Але ситуація змінилася з 5 квітня 2001 p., коли було ухвалено Закон «Про внесення змін до Закону України «Про підприємництво» щодо найменування суб'єкта підприємницької діяльності». Цей закон уперше встановив правила щодо найменувань юридичних осіб. Зокрема було надано дефініцію самого терміна «найменування суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи». Найменування повинне містити відомості про організаційно-правову форму та назву юридичної особи (наприклад ТОВ «Оріана» або AT «Роги та копита»). Також цей закон встановлює деякі заборони. Так, у найменуванні суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи забороняється використання повних або скорочених найменувань органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідних від цих найменувань, а також найменувань, тотожних найменуванню іншого суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи чи об'єднання громадян, внесених до відповідних реєстрів.
Отже, констатуємо, закон вперше запроваджує заборону на тотожні найменування юридичних осіб. Хоча в цій вимозі можна, при бажанні, знайти слабкі місця. Так, ТОВ «Кіт Ба-зиліо» і AT «Кіт Базиліо», з точки зору закону, мають нетотожні найменування. І може виникнути ситуація, коли AT «Кіт Базиліо» створить собі репутацію першокласного консультанта з питань екскурсій по Полю чудес, а конкуренти створять ТОВ «Кіт Базиліо» з метою переманити клієнтів акціонерного товариства, користуючись його популярністю. При цьому закон вважатиме їх найменування різними.
Таким чином, зараз ми маемо ситуацію, коли такий вид ідентифікації виробника товарів або послуг, як фірмове найменування, вже певною мірою захищений від зазіхань, але ще недостатньо.
Звернімось тепер до такого виду ідентифікації товарів, як зазначення географічного місця його походження. Усі ми знаємо словосполучення «швейцарські годинники», «цейлонський чай» та ін. Із самого дитинства вони є для нас синонімами якості та вишуканості. Ми знаємо, що швейцарські фірми виробляють найкращі у світі годинники, а природні умови острова Цейлон сприяють високій якості чаю, який там вирощується. Отже, зрозуміло, що існує багато людей, які намагаються за рахунок репутації певних географічних районів продати, наприклад, свої неякісні годинники, видаючи їх за швейцарські. Тому виникла потреба захистити право виробників товарів на справжні зазначення географічного походження різноманітних товарів. Найвідомішим прикладом надання такого захисту є успішна боротьба французьких виноробів за право зазначення на гристому вині назви «Шампанське» та на відповідному міцному напої — назви «Коньяк» за територією їх походження.
Донедавна в Україні не було закону, який регламентував би відносини щодо зазначення географічного походження. 16 червня 1999 р. відповідний документ було прийнято. Це Закон «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Закон розділяє просте і кваліфіковане зазначення походження товару.
Просте зазначення походження товару — будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару.
Кваліфіковане зазначення походження товару — термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни: назва місця походження товару та географічне зазначення походження товару.
Різниця між цими термінами полягає в тому, що термін «назва місця походження товару» передбачає, що товар із цього місця має «особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором», а термін «географічне зазначення походження товару» передбачає лише те, що товар «походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора». Простіше кажучи, назва місця походження товару вказує на те, що товар із цього місця містить такі властивості, яких у решти або немає зовсім, або вони менш виражені. А географічне зазначення походження товару вказує лише на те, що товар із цього місця має певні особливості, але ці особливості можуть мати й інші товари з інших місць, які мають схожі умови.
Закон встановлює, що для захисту простих зазначень походження товару спеціальної реєстрації не потрібно. Тобто якщо тітка Мотря із Зачепилівки розпочала виготовлення вареників під назвою «Вареники із Зачепилівки», а її конкурентка, баба Маруся із Занедбайлівки, ліпить вареники, зазначаючи, що вони також «із Зачепилівки», то тітка Мотря може звернутися до суду з вимогою заборонити бабі Марусі вказувати таке походження товару і, найімовірніше, виграє процес.
Якщо ж у тітки Мотрі у дворі колодязь дає цілющу мінеральну воду, яку вона розливає у пляшки і продає, наголошуючи на цілющих властивостях води саме з її колодязя, то таке зазначення походження товару необхідно вже зареєструвати як кваліфіковане, інакше захисту від баби Марусі в разі підробки нею зазначення походження товару тітка Мотря не отримає.
Для реєстрації особа, що має на це право, згідно із законом, повинна подати відповідну заявку до реєструючого органу («Укрпатенту»). До заявки додаються документи, які засвідчують кваліфіковані особливості даної місцевості, підтвердження, що товар переважно там і виробляється, та документ про сплату збору.
Після подання заявки проводиться експертиза. Якщо експертиза визнає, що заявка відповідає вимогам, які висуває закон, то дані про заявку публікуються у спеціальному бюлетені. Після публікації протягом шести місяців будь-хто може заявити свої заперечення проти заявки. У разі відсутності заперечень або визнання їх необґрунтованими «Укрпатент» ухвалює рішення про реєстрацію даного кваліфікованого зазначення походження товару та (або) права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару й повідомляє про це заявника. Протягом місяця після ухвалення рішення заявникові надсилається відповідне свідоцтво. Слід зазначити, що передача права на таке свідоцтво не допускається — воно є суворо персоніфікованим.
Після ознайомлення з базовими нормами галузі інтелектуальної власності ми переходимо до особливостей, передбачених Цивільним кодексом України, який набрав чинності 1 січня 2004 р.
Перш ніж перейти до обговорення новацій стосовно окремих об'єктів інтелектуальної власності, розгляньмо кілька норм загального характеру, які вперше з'явилися в ЦК.
Насамперед необхідно згадати про те, що новий ЦК передбачив теоретичну можливість переходу особистих немайнових прав від автора твору до іншої особи. Але в Законі України «Про авторське право і суміжні права» прямо вказується, що «особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам» (ч. 2 ст. 14). Ще приклад. У Законі «Про охорону прав на промислові зразки» сказано, що «автору промислового зразка належить право авторства, яке є не-відчужуваним особистим правом і охороняється безстроково» (ч. 4 ст. 7). Приклади можна продовжити. Але висновок з них можна зробити один: особисті немайнові права належать тільки авторові (творцеві) і передати ці права кому-небудь іще неможливо. Із набранням чинності новим ЦК цей принцип піддається сумніву: з'явилася можливість (нехай поки тільки теоретична) особисті немайнові права передати. Очевидно, законодавець просто вирішив передбачити і таку можливість, але віддати її на відкуп спеціальним законам.
Друге цікаве нововведення стосується питання строку дії майнових прав інтелектуальної власності. Міжнародні договори й національне законодавство прямо встановлюють строки, протягом яких закон охороняє майнові права на інтелектуальну власність. По суті, ці строки встановлюють період, протягом якого з інтелектуальної власності можна отримувати дохід. Після закінчення цього строку кожний може безоплатно скористатися твором без будь-якого дозволу. Наприклад, Бернська конвенція «Про охорону літературних і художніх творів» 1971 року в ст. 7 встановила, що «строк охорони, який надається цією конвенцією, становить увесь час життя автора і п'ятдесят років після його смерті». Національне законодавство України пішло далі і загальний строк охорони авторського права збільшило: відповідно до ст. 28 Закону України «Про авторське право й суміжні права», він становить усе життя автора і 70 років. Але новий ЦК пішов у цьому питанні ще далі. У ст. 425 (ч. 2) передбачено, що «майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, установлених цим Кодексом, іншим законом чи договором». А це вже щось новеньке! Виходить, що договір може встановити строк дії майнових прав на інтелектуальну власність?! У зв'язку з цим виникає багато запитань: чи стосується положення такого договору тільки сторін, що беруть у ньому участь, чи воно поширює свою дію на необмежене коло осіб? Чи можна договором зменшувати строк дії майнових прав? І так далі. Можливо, законодавець (або розробник) укладав у цю норму глибокий зміст, але розвинути думку не спромігся. І от ми маємо чергову норму, що не цілком зрозуміла і, як наслідок, породжуватиме численні спори.
Тепер розгляньмо деякі важливі об'єкти інтелектуальної власності і з'ясуймо, як новий ЦК пропонує їх регулювати.
Авторське право. Законодавець не запровадив жодних революційних змін щодо процесу регулювання авторських прав. Воно й зрозуміло: є спеціальний закон («Про авторське право й суміжні права»), де все детально розписано. Дещо по-іншому ЦК виклав список об'єктів авторських прав (структурував в один блок літературні й художні твори). Більш істотною новацією стало розширення так званого права слідування. Раніше воно поширювалось тільки на твори образотворчого мистецтва (ст. 27 Закону «Про авторське право й суміжні права»). Тобто, наприклад, автор картини (або його спадкоємці) має право на 5 % від ціни продажу його картини щоразу, коли такий продаж відбувається (на виставках, аукціонах і т. ін.). Новий ЦК у ст. 448 поширив це право на всі художні твори і рукописи літературних творів! Це серйозно розширить перелік одержувачів обов'язкових відрахувань і водночас ускладнить власне процес. Тож компанії колективного управління авторськими правами без роботи не залишаться.
Суміжні права. У питаннях регулювання суміжних прав законодавець запровадив ще менше нового (нагадаю, що суміжні права виникають у виконавців пісень, виробників фонограм і т. ін.). Було викладено кілька нових норм і цим законодавець й обмежився.
Наукове відкриття. Науковому відкриттю присвячено тільки дві статті. Але це теж непогано, оскільки раніше жоден закон взагалі нічого не говорив про наукове відкриття. Тепер ЦК дає його визначення («встановлення не відомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни в рівень наукового пізнання») і зазначає, що право на наукове відкриття засвідчується дипломом й охороняється в порядку, встановленому Законом (ст. 458 ЦК). От тільки закону спеціального поки що немає...
Винахід, корисна модель, промисловий зразок. Нагадаймо читачеві, чим відрізняються ці об'єкти інтелектуальної власності.
Об'єктом винаходу може бути продукт або процес, що є новим, має винахідницький рівень і може бути використаний у промисловому виробництві.
Корисна модель може одержати правовий захист, якщо вона є новою і може бути використана в промисловому виробництві.
Промисловий зразок може одержати правовий захист, якщо він є новим. Об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок або розфарбування чи їхні сполучення, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу.
Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Власне патент є об'єктом права власності з відповідними право-мочностями його власника.
Строки дії патентів на розглянуті об'єкти становлять:
• винахід — 20 років;
• корисна модель — 10 років;
. промисловий зразок — 15 років.
Решта норм, що регулюють правовий захист розглянутих об'єктів, містяться у спеціальних законах і в ЦК включені не були.
Топографія інтегральних мікросхем. Компонування інтегральної мікросхеми вважається достатнім для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є оригінальним (ст. 471 ЦК). Таке саме визначення містить і спеціальний (профільний) Закон «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем». Тільки ЦК використовує термін «компонування», а Закон — «топографія». І якщо Закон розшифровує поняття «топографія» («зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми і з'єднань між ними»), то ЦК поняття «компонування» залишає без визначення, що може спричинити правові колізії в майбутньому, якщо ці два законодавчих акти не будуть узгоджені. Строк дії свідоцтва реєстрації прав на топографію мікросхеми становить 10 років.
Раціоналізаторська пропозиція. Нарешті раціоналізатори дочекалися, що і про них згадали. Вперше згадування про раціоналізаторство з'явилось у законі. ЦК встановив, що «раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності» (ст. 481 ЦК). Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес. Закон не встановив ні терміну захисту цього об'єкта інтелектуальної власності, ні розмірів винагороди за нього. Зазначено, що «автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана» (ст. 484 ЦК). Що таке «добросовісне заохочення», закон не уточнює. Спеціального документа, що засвідчує право на раціоналізаторську пропозицію, закон також не передбачив. Обійшов закон і питання розмежування прав на цей об'єкт. Не зрозуміло, наприклад, чи може раціоналізатор запропонувати ту саму рацпропозицію іншій юридичній особі, чи юридична особа, що впровадила в життя цю пропозицію, дістає ексклюзивні права на неї? На жаль, до цієї глави ЦК більше запитань, ніж відповідей.
Сорти рослин, породи тварин. ЦК встановив, що майнові права на сорти рослин і породи тварин засвідчуються патентом. І якщо відповідний спеціальний закон передбачив процедуру видачі патенту на сорт рослин, то для реєстрації породи тварин це — новація (зараз патент, що засвідчує право на породу тварин, не видають). Дещо звузив новий ЦК строки дії патенту на сорт рослин. Загальний строк лишився таким, як і в законі, — ЗО років. Але подовжений строк дії патенту (35 років) новий ЦК залишив тільки для дерев і винограду, тоді як спеціальний закон передбачив його і для чагарників.
Як розв'яжеться ця колізія — невідомо. Що ж стосується тварин, то строк дії патенту тут становить ЗО років (ст. 488 ЦК).
Комерційне найменування. На жаль, у цьому випадку законодавець не врахував уже існуючу термінологію. Усі звикли, що закон захищає «фірмове найменування». Наприклад, Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» вказує, що не дозволяється реєстрація знаків, якщо їх можна поплутати з «фірмовими найменуваннями, які відомі в Україні і належать іншим особам...» (ст. 6). У Законі «Про захист від недобросовісної конкуренції» також є відповідна вказівка: «Неправомірним є використання без дозволу на те уповноваженої особи чужого імені, фірмового найменування...» (ст. 4). А тут раптом ЦК застосовує термін «комерційне найменування». І хоча всі інтуїтивно відчувають, що це одне й те саме (у переліку об'єктів інтелектуальної власності ЦК згадує цей термін), але неприємне враження залишається.
Торговельна марка (знак для товарів і послуг). Тут відбувається приблизно та сама історія, що і з комерційним найменуванням. Усі звикли використовувати термін «знак для товарів і послуг», а новий ЦК вживає поняття «товарний знак». Знову ж таки, нічого фатального в цьому немає (у переліку об'єктів інтелектуальної власності ЦК «перекидає місток» від одного терміна до іншого), але навіщо це зроблено — не зовсім зрозуміло. Очевидно, законодавець вирішив наблизити національну термінологію до дослівного перекладу слова «trade-тагк» (дослівний переклад з англійської — «торговельна марка»). Більш істотним є те, що у визначенні торговельної марки новий ЦК уточнив суть цього інституту, наголосивши на наявності розпізнавальної здатності знаків: «Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів» (ст. 492 ЦК). У профільному Законі «Про захист прав на знаки для товарів і послуг» містяться деякі вимоги до знака, а повного визначення немає. Що ж, тепер буде...
Географічне зазначення. Із цим правовим інститутом стикаються майже всі. Кожен, хто пив шампанське, має знати, що цим словом можна називати тільки гристе вино, вироблене у французькій провінції Шампань, а називаючи гристе вино, зроблене в Україні, шампанським, ми, м'яко кажучи, грішимо проти істини і, крім того, порушуємо права французьких виноробів. В Україні прийнятий і діє спеціальний Закон «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Новий ЦК (уже вкотре) не вживає термінології, встановленої профільним законом, а «винаходить» нову (термін «географічне зазначення», швидше за все, запозичений із робіт правознавців). І якщо для фірмового найменування і знаків для товарів і послуг новий ЦК передбачив хоч «місток» (щоб формально перейти від старого терміна до нового), то для «географічного зазначення» і «зазначення походження товарів» такого «містка» немає і можливість «прив'язати» норми ЦК до норм профільного закону є проблематичною. В інших же аспектах нічого нового ЦК для цього інституту не передбачив — усе, як у спеціальному законі.
Комерційна таємниця. Визначення цього поняття раніше не існувало. Були різні тлумачення, але легального (законодавчого) визначення не було. Тепер є: «Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці» (ст. 505 ЦК). Визначення вітіювате, але розібратися можна. Закон також указує на суб'єкта, якому належать майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю: таким суб'єктом закон визнає особу, «яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором» (ч. 2 ст. 506 ЦК). Слід зазначити, що новий Господарський кодекс також дає визначення поняття «комерційна таємниця» (ст. 36 ГК). Природно (і на жаль), визначення в Господарському кодексі помітно відрізняється від свого «побратима» з ЦК.
І на завершення коротко розгляньмо те, як ЦК регулює процедуру розпоряджання правами інтелектуальної власності (глава 75 ЦК).
Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:
1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) ліцензійний договір;
3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;
4) договір про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності;
5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Необхідно роз'яснити, чим відрізняється ліцензія від ліцензійного договору. Ліцензія — це письмове повноваження, що дає особі право на використання об'єкта інтелектуальної власності в певній обмеженій сфері (ст. 1108 ЦК). А за ліцензійним договором одна сторона надає другій дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону (ст. 1109 ЦК). Таким чином, ліцензія визначає обсяг повноважень щодо об'єкта інтелектуальної власності, а ліцензійний договір визначає обсяг повноважень з використання ліцензії. Тобто ліцензійний договір є вторинним стосовно ліцензії і включає її в себе. Простіше кажучи, якщо обсяг переданих прав звичайний або ви не знаєте, хто викупить права на об'єкт інтелектуальної власності (при продажу програмного забезпечення, наприклад), використайте ліцензію. Якщо ж обсяг переданих прав значний або передбачається подальша передача права, а також якщо достеменно відомо, хто є набувачем прав, укладайте ліцензійний договір.
Закон передбачив, що всі види договорів, які стосуються розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, повинні укладатись у письмовій формі. Інакше договір буде нікчемним (ч. 2 ст. 1107 ЦК). Закон може передбачити випадки, коли такий договір може укладатись і в усній формі (наприклад, згідно зі ст. 33 Закону «Про авторське право й суміжні права», в усній формі можна укладати договір про опублікування твору в періодичних виданнях).
Варте згадування ще одне нововведення, зокрема відмова від вимоги обов'язкової державної реєстрації будь-яких договорів, що стосуються розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Сьогодні це правило діє тільки щодо договорів, які стосуються об'єктів, регульованих Законом «Про авторське право й суміжні права» (ст. 11). А, наприклад, договір про передання прав на знак для товарів і послуг має бути офіційно зареєстрований. От і розберися тепер, чи потрібно буде займатися реєстрацією подібних договорів після набрання чинності новим ЦК. Сподіватимемося, що нині чинні закони і новий ЦК будуть незабаром погоджені.