Спочатку розгляньмо об'єкти та суб'єкти авторського права. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про авторське право й суміжні права», до об'єктів авторського права належать «...твори у галузі науки, літератури і мистецтва». Отже, об'єктом авторського права, перш за все, є твір. Як зазначено у «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» В. Т. Бусла, «твір — це те, що зроблено, створено ким-небудь і реально існує в тій чи іншій формі». Той же словник пояснює зміст слова «творчість»: це «діяльність людини, спрямована на створення духовних або матеріальних цінностей». Крім того, твір повинен бути об'єктивований або, інакше кажучи, перенесений із свідомості автора в матеріальний світ шляхом його запису на папері, на магнітній стрічці тощо.
Таким чином, під «об'єктами авторського права» можна розуміти створені автором нові культурні цінності в галузі науки, літератури та мистецтва, доступні для сприйняття інших людей.
Перелік об'єктів авторського права, що захищаються законом, наведений у ст. 8 Закону України «Про авторське право й суміжні права»:
1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3) комп'ютерні програми;
4) бази даних;
5) музичні твори з текстом і без тексту;
6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу та їх постановки;
7) аудіовізуальні твори;
8) твори образотворчого мистецтва;
9) твори архітектури, містобудування й садово-паркового мистецтва;
10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, вироби з художнього скла, ювелірні вироби тощо;
12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, й обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
14) похідні твори;
15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитру-вання українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
17) інші твори.
Як бачимо, перелік об'єктів авторського права викладений дуже повно, але він не є вичерпним. Відповідно до закону, охорону можуть одержати й ті твори, які прямо не вказані у вищенаведеному переліку. Це твердження прямо випливає зі змісту п. 17 цього переліку.
Крім цього, Закон зазначає, що охороні підлягають усі твори, зазначені в переліку, «як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо)». Цим самим держава виключила втручання будь-кого у творчу діяльність авторів і надала захист усім творам. Ніхто (а особливо чиновники) не може нав'язувати авторові, що і як йому робити. Це дуже важлива гарантія свободи творчості, умова надання захисту твору.
Слід зазначити, що закон захищає лише форму вираження твору і жодним чином «не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі» (ч. З ст. 8 Закону). Для захисту змісту творів існують інші закони, наприклад Закон «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про інформацію» та ін.
Законом також спеціально зазначено об'єкти, на які охорона не поширюється. Перелік цих об'єктів наведено у ст. 10 Закону України «Про авторське право й суміжні права»:
а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;
б) твори народної творчості (фольклор);
в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;
д) грошові знаки;
е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіо-передач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).
Встановлення цього переліку сприяє вільному доступу громадян до інформації та запобіганню зловживанням державних органів та інших організацій. Звичайно, зазначене не виключає можливості поширення на деякі об'єкти з цього переліку інших прав, що обмежують їх використання. Наприклад, на повідомлення про новини (п. а) переліку) хтось може мати право власності, але не на підставі Закону «Про авторське право й суміжні права», а на підставі ст. 38 Закону «Про інформацію».
Усі суб'єктивні авторські права щодо твору поділяються на особисті немайнові та майнові. Особливістю особистих не-майнових прав є те, що вони не можуть бути передані (відчужені) іншим особам і завжди належать тільки автору (ст. 14 Закону «Про авторське право й суміжні права»). Крім цього, особисті немайнові авторські права охороняються безстроково (ч. 10 ст. 28). Авторові належать такі особисті немайнові права (ст. 14):
1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі та його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
3) вибирати псевдонім, зазначати й вимагати його зазначення замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
4) вимагати збереження цілісності твору й протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора.
На відміну від немайнових, майнові авторські права можуть відчужуватись іншим особам на підставі договорів, укладених у письмовій формі. До майнових прав автора закон відносить:
а) виключне право на використання твору;
б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
При цьому виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і в будь-який спосіб або передати це право будь-якій особі. Таке передання оформляється авторським договором. Якщо ж автор (власник майнового авторського права) не хоче передавати виключне право на твір, то в договорі зазначаються лише ті права, які автор (власник авторського права) бажає відчужити. При цьому майнові права, не зазначені в договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані (ст. 31 Закону «Про авторське право...»). Отже, при складанні авторського договору слід передбачити повний перелік прав, які хоче отримати набувач.
При переданні твору образотворчого мистецтва у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не порушує законних прав та інтересів власника твору образотворчого мистецтва (ст. 26 Закону «Про авторське право...»).
Первинним суб'єктом авторського права є автор твору — фізична особа, результатом творчої діяльності якої є створення твору. Слід відзначити, що дієздатність особи не впливає на можливість набуття авторських прав. Автор разом зі створенням твору отримує всі можливі авторські права на такий твір. Для цього не потрібно жодних формальностей. Інші ж суб'єкти авторського права повинні дотримуватись певних процедур із тим, щоб набути авторських прав (звичайно ж, тільки майнових, адже особисті немайнові права належать тільки авторові).
Серед інших суб'єктів авторського права слід назвати спадкоємців автора, набувачів авторських прав за договором та державу. Цих суб'єктів можна назвати вторинними набувачами авторських прав, адже без автора не було б і цих суб'єктів.
Зазначимо, що закон не встановлює різниці між громадянами України й іноземцями — всім надано однаковий обсяг авторських прав і можливостей їх захисту. Це випливає з тексту Бернської конвенції «Про охорону літературних і художніх творів», у якій ст. 3(a) прямо встановлює, що «...охорона, передбачена цією Конвенцією, застосовується до авторів, які є громадянами однієї з країн Союзу, щодо їх творів як випущених у світ, так і не випущених у світ...». Таким чином, громадяни країн, що приєдналися до Бернської конвенції, користуються на території України тими ж правами, що й громадяни України (Україна приєдналася до цієї конвенції 31 травня 1995 p.).
Звернімося тепер до визначення поняття об'єкти суміжних прав. Згідно зі ст. 35 Закону «Про авторське право та суміжні права», до об'єктів суміжних прав належать:
а) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
б) фонограми, відеограми;
в) передачі (програми) організацій мовлення.
Спочатку розгляньмо виконання різноманітних творів як об'єкт суміжних прав. Перш за все треба з'ясувати, які ж права називаються суміжними. Суміжні права сформувались, так би мовити, навколо авторських прав й одержали захист від держави. Суміжні права випливають з авторських і пов'язані, в основному, з виконавчою діяльністю. Держава визнала за виконавцями їхнє право на захист, хоча й визначила для них вужчі межі захисту, ніж для авторського права (зараз авторське право охороняється протягом 70 років з моменту смерті автора, а суміжні права — 50 років від дати першого запису виконання твору).
Отже, виконавець (фізична особа або колектив) унаслідок виконання твору набуває майнових та особистих немайнових суміжних прав.
Виконавцеві належать такі особисті немайнові права: а) вимагати визнання того, що він є виконавцем твору; • б) вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо); в) вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі й репутації (ст. 38 Закону «Про авторське право...»). До майнових прав виконавців відносять їх виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:
а) публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);
б) фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань;
в) відтворення (пряме й (або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без їхньої згоди у фонограмі чи відеограмі чи за їхньою згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду;
г) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення;
д) комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їхньої згоди на комерційний прокат і майновий найм навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом;
е) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їхньої згоди на такий вид розповсюдження (ст. 39 Закону «Про авторське право...»). Іншими об'єктами суміжних прав є фонограми й відеограми. Закон «Про авторське право...» дає таке легальне визначення цим поняттям:
відеограма — відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання чи будь-яких рухомих зображень (зі звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору;
фонограма — звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання чи будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору.
Суб'єктами суміжних прав є виробники фонограм і відеограм. Ці виробники мають як майнові, так і немайнові права. До не-майнових закон відносить лише одне право — зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).
До майнових прав виробників фонограм (відеограм) закон відносить виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам використання своїх фонограм тим чи іншим чином.
Значною мірою право на використання фонограми її виробником залежить від того, чи дозволить виконавець використовувати своє виконання виробнику фонограми. По суті, права виробника фонограм є похідними від прав виконавця. І, хоча закон передбачає спрощену процедуру переходу виключних прав виконання, зафіксованого у фонограмі, від виконавця до її виробника, все ж виробник фонограми повністю залежить від дозволу виконавця.
Перейдімо тепер до такого суб'єкта суміжних прав, як передача організацій мовлення. До організацій мовлення закон відносить організації, які здійснюють передачу програм через ефір або кабельні мережі.
Цікавим є процес набуття суміжних прав організаціями мовлення. Програми таких організацій створюються творчими зусиллями колективу їх працівників. Зрозуміло, постає запитання: як права співавторів передачі (режисерів, освітлювачів, кореспондентів та ін.) переходять до організації мовлення? Найчастіше в даному випадку використовується інститут службового твору. Закон прямо вказує, що в разі, коли творча діяльність входить до трудових обов'язків особи, виключне майнове право на її твори належить роботодавцеві — організації мовлення. Тому організація мовлення акумулює в собі всі виключні майнові права, що й породжує у неї суміжне право на передачу загалом.
У свою чергу, створення програм надає організації мовлення немайнових (право вимагати згадування своєї назви у зв'язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі й публічним повторним віщанням її іншою організацією мовлення) та майнових прав (виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам таке використання).
Майнові права організацій мовлення, як і решта майнових прав, можуть бути відчужені або передані в тимчасове використання на підставі відповідного договору.