Усе своє життя люди про щось думають. Деякі думають про те, що б з'їсти, інші про те, що б випити. А є люди, які творять. Творять іноді навіть уві сні. Зупинімо на вулиці п'ятьох випадкових перехожих і запитаймо їх, із чим у них асоціюються прізвища Ейфель, Калашников, Дизель, Менделєєв. Відповіді отримаємо негайно. Ці люди своїм феноменальним інтелектом створили те, що людство буде згадувати ще довгі роки.
Є витвори людського інтелекту, які не мають ціни. Про них так і говорять — безцінні. Складно, наприклад, оцінити в доларах вартість відкриття періодичної таблиці хімічних елементів, зробленого російським вченим Д. І. Менделєєвим. Такі відкриття належать усьому людству. Але основна маса результатів інтелектуальної творчості людей цілком може бути оцінена. А де гроші, там і право. Гроші (себто права) потрібно захищати, а відповідні відносини регулювати. От і з'явилися безліч законів, міжнародних конвенцій, судових прецедентів. А оскільки з'являються нові форми інтелектуальної власності, відразу ж виникають правові інститути, що захищають права на них. Так виник інститут захисту прав на топографію інтегральних мікросхем, право Інтернету і т. ін.
Україна (і це рідкісний і приємний виняток) не пленталась у хвості у сфері створення законодавства, що охороняє інтелектуальну власність. Інша справа, як це законодавство виконується на практиці... Але зараз не про це.
У нас прийняті і діють спеціальні закони, що охороняють права на різні види інтелектуальної власності: «Про авторське право й суміжні права», «Про захист прав на промислові зразки», «Про захист прав на знаки для товарів і послуг» і т. ін. Ці закони цілком відповідають міжнародному праву і вдосконалюються постійно в унісон обставинам, що змінюються. Але чогось у них не вистачало. Не було фундаменту, цементу, що скріплює ці розрізнені закони в єдину систему. З 1 січня 2004 р. такий фундамент з'явився. Це — книга 4 ЦК «Право інтелектуальної власності», яка увібрала в себе основні (загальні) норми й визначення, принципи регулювання, що стосуються всіх інститутів. Давайте з нею ознайомимось.
Для початку нам слід розібратися з визначенням терміна «інтелектуальна власність». Краще за закон не скажеш, тому процитуймо його: «Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом» (ч. 1 ст. 418 ЦК). Перед нами перше визначення цього терміна, дане в законодавчому акті. Раніше кожен його розумів як хотів. Із визначення відразу видно, що суб'єктом права інтелектуальної власності може бути будь-яка особа (як фізична, так і юридична). Тут потрібно зробити ремарку. Створити щось може тільки людина, тобто фізична особа. Юридична особа нічого створити сама не в змозі, але власне права на інтелектуальну власність мати цілком може.
Закон розділяє права інтелектуальної власності на особисті немайнові та майнові: «Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом» (ч. 2 ст. 418 ЦК).
До особистих немайнових прав належать право на авторство, право на згадування про автора, право заборонити згадування про автора (право на анонімність), право на вибір псевдоніма тощо. Ці права «прив'язані» до автора й передаватись нікому не можуть (за винятком випадків створення службових творів, коли ЦК допускає передачу окремих немайнових прав підпри-ємству-роботодавцеві). Вони зберігаються за автором довічно, і навіть після його смерті порушення цих прав переслідується за законом (наприклад, за позовом спадкоємців).
Майнові права інтелектуальної власності відбивають економічну природу цих правомочностей і стосуються саме тих прав на результати розумової діяльності, які використовуються для отримання доходу. Простіше кажучи, це ті права, які призначені для комерційної експлуатації твору: право на використання винаходу в промисловості, право на публікацію роману, право дозволяти іншим використовувати твір певним способом на певних умовах (видача ліцензій) і т. ін.
Є ще один поділ прав. Його запровадила Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ). На думку експертів цієї шанованої організації, інтелектуальна власність поділяється на дві категорії: промислова власність, що включає винаходи, товарні знаки, промислові зразки і географічні зазначення джерела походження, та авторське право, що поширюється на літературні й художні твори (романи, вірші та п'єси, фільми, музичні твори), а також твори образотворчого мистецтва (малюнки, картини, фотографії, скульптури та архітектурні споруди). Суміжні права включають права артистів-виконавців на їхнє виконання, права виробників фонограм на їхні записи і права на радіо- й телевізійні програми. Ця класифікація прийнята в усьому світі і закріплена в кількох міжнародних конвенціях. Варто відзначити, що в питанні класифікації Україна застосувала відомий нам з дитячих років принцип «а баба-яга проти» і в новому Кримінальному кодексі виключила з поняття «промислова власність» товарні знаки (див. ст. 177 КК і ст. 229 КК), хоча, відповідно до Паризької конвенції 1883 р. «Про охорону промислової власності», товарні знаки є об'єктом промислової власності. Але це так, до речі...
Перш ніж перейти до розгляду об'єктів інтелектуальної власності, треба зробити невелике уточнення, а саме — розмежувати поняття «інтелектуальна власність» і «право власності». Інакше й переплутати недовго: тут власність — і там власність. Закон провів межу в такий спосіб:
1. Право інтелектуальної власності і право власності на річ не залежать одне від одного.
2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.
Інакше кажучи, право власності стосується правомочнос-тей безпосередньо на річ як об'єкт матеріального світу, а права інтелектуальної власності — правомочностей на використання результатів інтелектуальної праці, за допомогою яких ця річ виробляється.
Тепер погляньмо на перелік об'єктів інтелектуальної власності, які ЦК (та інші закони) забезпечують правовим захистом (ст. 420'ЦК):
1) літературні та художні твори;
2) комп'ютерні програми;
3) компіляції даних (бази даних);
4) виконання;
5) фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
6) наукові відкриття;
7) винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
8) компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
9) раціоналізаторські пропозиції;
10) сорти рослин, породи тварин;
11) комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
12) комерційні таємниці.
І хоча закон прямо не говорить, чи вичерпний цей перелік, можна припустити, що законодавець дав лише приблизний перелік, оскільки надалі список деталізується й розкривається.